Пошук по сайту

Суспільствознавство  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Психологічна культура як складник професіоналізму викладача

Психологічна культура як складник професіоналізму викладача





Сторінка1/2
  1   2
Міністерство освіти і науки України

Чортківський гуманітарно-педагогічний коледж

імені Олександра Барвінського

Предметна(циклова) комісія викладачів

психолого-педагогічних дисциплін

Реферат на тему:

«Психологічна культура

як складник професіоналізму викладача»

Виконавець:

Дибаш Майя Володимирівна

викладач психолого-педагогічних

дисциплін

2015

План

Вступ

2 І. Психологічна культура як обов'язкова складова особистості викладача вищої школи

4 ІІ. Педагогічна майстерність та її елементи

3 III. Культура спілкування викладача вищої школи

IV. Інформаційна культура сучасного викладача

5 Висновки

6 Список використаної літератури

Додатки

Учитель для школи - це те саме,

що Сонце для всесвіту.

А. Дістервег
Вступ
У зв'язку із зростаючою індивідуалізацією освіти, з огляду на надання особливої уваги особистісно-орієнтованому підходу у навчанні, збільшується роль власне особистості викладача. Його якості стають однією з важливих складових учбового процесу. Якщо ми бажаємо отримати гармонійну освічену людину, яка є метою процесу навчання у нашій

державі, то маємо приділити увагу такому недостатньо вивченому компоненту, як особистість викладача Викладач на сучасному етапі здійснює найважливішу функцію в процесі навчання: передачу певних знань, вмінь, навичок студентам чи учням, з метою створення у них найбільш повної картини світу й у майбутньому вдалого пристосування до швидкозмінних умов життя. Але, як з'ясувалося, викладач не є бездушною машиною, яка передає знання від одного покоління наступним. Викладач вносить в цей процес особистий внесок: він має коментувати цифри і факти, спілкуватися з учнями, слухати й прислухатися, вести студентів шляхом логічної думки, - інакше кажучи, саме від викладача залежить атмосфера навчання, оточуюче середовище, у якому студент здобуває

знання. Ні для кого не є секретом, що переважна більшість людей доволі чітко асоціює будь-яку шкільну або університетську дисципліну із тією людиною, яка її викладала. Це іноді негативні враження, іноді - позитивні спогади. І це пояснюється сама взаємовідносинами викладача і студентів, що складаються в ході навчального процесу і, як відомо, мають психологічний характер. Тому якість цих психологічних відносин

визначається перш за все рівнем психологічної підготовки викладача і його загальною культурою (і як її особливою часткою – психологічною культурою).

Зокрема високий рівень психологічної культури викладача вищої школи – одна із головних й постійних вимог, стоїть поряд із любов'ю до дітей, пофесії, наявністю спеціальних знань в окремо взятій галузі науки та ерудованістю вцілому. Усі ці характеристики, як і власне психологічна культура, не є врожденними. Вони набуваються систематичною і наполегливою працею, величезною роботою педагога над собою. Не випадково викладачів та педагогів багато, а обдарованих, талановитих, таких, що блискуче виконують свої обов'язки та сприймають їх як покликання - одиниці.

2 І. Психологічна культура як обов'язкова складова особистості викладача вищої школи

Сам термін «культура» має походження від латинського слова «сultuге» «обробіток землі, догляд». Цей термін якомога точніше визначає сутність поняття культури, під яким філософи розуміють усі види перетворюючої діяльності суспільства і людини разом з її результатами. Нині слово«культура» часто також вживається як міра рівня освіченості та вихованостілюдини. Тому у нашому сьогоденні всебільшої актуальності набуває теза: «Від людини освіченої – до людини культури».

Психологічна культура (як елемент загальної культури) – сукупність психологічних здібностей, знань, вмінь, навиків, які допомагають успішному самопізнанню, самовираженню і самовихованню особистості, а також успішному спілкуванню і взаємодії в різних соціальних групах.

Коли ж ми говоримо про психологічну культуру, то мусимо розглядати як цінність перш за все систему психологічних знань, умінь, навичок, властивостей людини які інтегруються у вищі цінності- цінності особистості.

Запитом вищої школи в сучасному соціально-економічному розвитку суспільства є модель висококваліфікованого, добре підготовленого викладача, який би поєднував у собі глибоку наукову ерудицію з ґрунтовним знанням основ психолого-педагогічної науки та високим рівнем методичних умінь. Сучасне суспільство висуває до особистості викладача особливі вимоги, пов'язані з тими змінами, що відбуваються в соціальній сфері та сфері освіти. Професійна діяльність викладача, характеризується досить високим рівнем психологічної культури

У “ Психологічному словнику” за редакцією В.І.Войтка психологічна культура вчителя визначається як система антропологічних, психологічних, педагогічних знань умінь і навичок учителя, його особлива здатність розуміти психіку інших людей, вміння спілкуватися з ними.
Передумовами психологічної культури вчителя є його сформованість як особистості, світоглядна зрілість., внутрішня настроєність на виховну діяльність. Уміння відчувати настрої дитини,її внутрішній світ, поважати гідність дитини як особистості, високе довір”я і справжня любов до дітей, уміння щедро ділитися з дітьми знаннями, емоційною наснагою свого серця- все це входить у зміст психологічної культури вчителя.[9 58-60]

Викладач ВНЗ має досконало володіти педагогічною культурою, адже за висловом А. Дістсрвега "як ніхто не може дати іншому того, що не має сам, так не може розвивати, виховувати і навчати той, хто сам не розвинений, не вихований, не освічений". Тому ще 1639 року в Сорбонні у Великій хартії університетів, сформованій з метою їх об'єднання, було проголошено, що вища школа є інститутом відтворення і передачі культури.[7 45-50]

Український педагог-методист С.У. Гончаренко підкреслює: "Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людини, а також рівень володіння якоюсь галуззю знань або діяльністю" . [10 45] У цьому розуміння поняття культури наближається до поняття професійної культури, культури діяльності фахівця, що знаходить відбиток у його професійній діяльності, засобах і прийомах вирішення професійних завдань

Що стосується вимог до особистісних якостей викладача, то для налагодження оптимальних стосунків зі студентами він має володіти такими рисами: об'єктивність в оцінці знань, поважне ставлення до студентів і терпіння, доброзичливість, вимогливість, взаєморозуміння, зацікавленість в успіхах студентів.

Студент має сприйматись викладачем як суб'єкт навчання, їх взаємодія має будуватись на основі діалогічного підходу, що забезпечує суб'єкт-суб'єктні стосунки, які ґрунтуються на рівності позицій, повазі та довірі до студента як свого партнера .Саме це дає змогу зрозуміти один одного і є найкращим способом взаємодії, а також допомагає задовольнити особисті потреби й інтереси всіх учасників навчального процесу. Сучасний викладач не має бути маніпулятором, тобто не намагатися підкоряти і контролювати волю слухачів для досягнення власної мети; він має володіти протилежним до маніпуляції потенціалом – самоактуалізацією. Цей термін ввів в науку американський психолог Маслоу. [ 5 67] Самоактуалізуючими людьми він назвав тих, які відрізнялись від інших сильною потребою в діяльності, творчості, а також відповідальністю, справедливістю тощо. За його вченням самоактуалізація - це бажання людини стати тим, ким вона може стати, досягти вершини свого потенціалу. Маслоу розробив характеристику самоактуалізуючих людей, з якої виходить, що вони становлять „цвіт" своєї нації і є кращими її представниками, яким притаманні такі якості: ефективне сприйняття реальності, прийняття себе, інших, безпосередність, простота, сконцентрованість на проблемі, незалежність, свіжість сприйняття, вершинні переживання, суспільний інтерес, глибокі міжособистісні взаємостосунки, демократичний характер, креативність і опір окультурюванню. Завдяки цим якостям та стремлінню викладач прагне бути високим професіоналом, реалізувати свій багатогранний науковий і творчий потенціал.
Головними складовими психологічної культури є психологічна грамотність та психологічна компетентність, які разом з рефлексією можуть бути віднесені до свідомого компонента психологічної культури

Психологічна культура є важливою й невід'ємною складовою професіоналізму викладача (втім, й інших фахівців також) через те, що вона значною мірою визначає його загальну культуру. Невипадково ще з глибокої давнини суспільство довіряло виховання молодого покоління найбільш мудрим, досвідченим і високоморальним людям. Педагогічна діяльність викладачів вищих навчальних закладів відзначається особливо високою соціальною відповідальністю, адже їх зусилля спрямовуються на підготовку еліти нації, фахівців вищої кваліфікації, від рівня знань та умінь яких залежить якість соціально-економічної, політичної, культурної розбудови української держави, формування національної свідомості й духовності її громадян.

Вирішення цього завдання під силу лише педагогам, котрі мають високий рівень загальної і психологічної культури.

II . Педагогічна майстерність та її критерії

Майстерність — це високе мистецтво, довершене вміння в будь-якій галузі. У "Великому тлумачному словнику сучасної української мови" знаходимо: [7 158]

Майстерний :

1. Який досконало знає свою справу; умілий, досвідчений. // Який усе вміє робити. // Який відзначається вправністю; вправний.

2. Який робиться, виконується з великою вправністю. // Зроблений, виконаний дуже вміло; досконалий.

Майстерність: 1. Властивість за значенням майстерний.

2. Висока якість виконаної роботи, твору тощо; досконалість"

Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності.

Як наукова проблема, вона постала у XIX ст. Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.[2 6-9]

Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає доцільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.

Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

До елементів педагогічної майстерності належать:

1. Гуманістична спрямованість діяльності. Полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.[1 3]

2. Професійна компетентність, професіоналізм. Передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливостями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (висловлення власного погляду, розуміння проблеми, своїх міркувань).

Професіоналізм педагога — це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань. -

Педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мислити та діяти професійно. Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних — любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця — все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби — основа його загальної та педагогічної культури.[ 5 2-3]

3. Педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

4. Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.[ 3 7-8]

III. Культура спілкування викладача вищої школи
Професійне спілкування є одним із головних видів взаємодії викладача з колегами, студентами та батьками, якими він взаємодіє в процесі своєї діяльності. Комунікативна культура є складовою психологічної культури особистості викладача, де комунікативність, емпатія, вміння спілкуватися з колегами і студентами, доступність сплкування, вміння уникати конфліктів підвищують рівень довіри, і є невід’ємними показниками його психологічної культури. Тому проблема спілкування – це не тільки і не стільки особиста справа кожного викладача або студента, скільки суспільна проблема. [ 4 5-8]
Спілкування – це процес обміну інформацією, ідеями, почуттями. Він містить у собі не тільки сказані або записані слова, але й мову тіла, стиль говоріння, фізичне оточення, тобто все, що доповнює повідомлення, мета якого - обмін інформацією, ідеями, почуттями.

Навчальний процес неможливий без спілкування або, іншими словами, без процесу обміну інформацією. Безпосереднє місце в цьому процесі належить викладачу, який, виходячи з поточних потреб, щодня спілкується зі своїми студентами, звертаючись до них і спостерігаючи їхню реакцію або одержуючи їхні відповіді.
Специфіка педагогічного спілкування заключається в тому, що під час його реалізації здійснюється комплексний вплив викладача на студента таким чином, щоб забезпечити ефективне навчання виховання й розвиток нової особистості.[ 5 6-9]
Складовими культури мовлення є: граматична правильність, лексичне багатство; виразність, образність, логічність, доступність, чистота.

Педагогічне мовлення має на меті забезпечити:

  • продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями;

  • позитивний вплив викладача на свідомість, почуття студентів з метою формування їх переконань та мотивів діяльності;

  • повноцінне сприйняття, усвідомлення й закріплення знань у процесі навчання;

  • раціональну організацію навчальної та практичної діяльності викладача.

Влучно і точно в оціненні сили педагогічного слова є думка В.Сухомлинського, який вважав, що “слово — це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво”.[ 6 4-5]

Мовлення викладача повинно бути емоційним. Педагог має звертатися не лише до розуму вихованців, а й дбати про їхні почуття. Лише за такої умови засвоєння навчального матеріалу буде найбільш продуктивним, оскільки “знання, не підкріплені і не зігріті позитивними емоціями, залишають студента холодним й індиферентним, не зачіпають за живе, швидко “вивітрюються”.[3 5-7]

У навчально-виховному процесі багато важить слово педагога — слово сказане і слово почуте, слово написане й слово прочитане. Звідси — високі вимоги до мови педагога.

Словниковий склад української мови вражає розмаїттям слів, серед яких маємо синоніми, антоніми, пароніми, омоніми, а також загальновживані слова, професійну лексику. Отож у процесі вивчення різних навчальних дисциплін, мова є тим могутнім засобом, який у вмілих руках педагога здатний активізувати різні сфери пізнання вихованця, його творчі здібності.
Культура мовлення — широке і об'ємне поняття, але передусім — це грамотність побудови фраз, простота і зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова та синтаксичні конструкції та активним використанням основних компонентів виразності усного мовлення — тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильна вимова слів, правильне використання спеціальної термінології. Безсумнівно, для успішності професійної діяльності викладача необхідними є такі риси його мовлення, - тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, добре поставлений голос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення. Не можна уявити живого мовлення без інтонації. Однак проблема полягає в тому, що навчитися інтонації як твердять психологи неможливо. Слід зауважити, що штучно створена інтонація помічається слухачами одразу, саме природність інтонації, її відповідність ситуації спілкування є її головними комунікативними перевагами.

Викладачів з великим стажем роботи завжди можна впізнати за особливим голосом (вимогливим, владним або повчальним), за мімікою (вона чітко виражає оцінку дій партнера). Такі викладачі часто є категоричними і безапеляційними у висловлюваннях, схильні до нав'язування власної думки. Це є наслідком тривалої рольової взаємодії, в якій викладач виступає домінантною, авторитарною стороною з правом переваги. Тому важливе завдання для викладача — здійснювати постійне самоспостереження за своєю поведінкою, щоб своєчасно вловити у ньому ті зміни, які можуть стати стійким стилем спілкування.[ 5 6-8]

Стиль спілкування, який задає викладач, суттєво впливає на ставлення студентів до його навчального предмета. Надміру далека дистанція, яку встановлює викладач між собою та студентами, часто призводить до того, що студенти бояться звертатися до нього за поясненнями, приховують своє нерозуміння. Надто близька відстань, неформальні стосунки можуть викликати в студентів ілюзію необов'язковості, небажання глибоко засвоювати навчальний предмет. Необ'єктивність викладача до студента, неадекватно занижена оцінка його здібностей і знань, нетактовність у спілкуванні можуть викликати глибокі емоційні травми, внаслідок чого навіть після закінчення навчального закладу в самостійній професійній діяльності звернення до відповідних знань може або блокуватися, або активізувати сліди пережитого.

Усне мовлення викладача існує в двох різновидах:

а) монологічне мовлення ( розповідь, лекція, коментар, тлумачення правил, термінів);

б) діалогічне мовлення ( бесіда з студентами).

Визначальною рисою діалогічного мовлення є гуманістична позиція викладача щодо студента у процесі навчання і навчального спілкування. Побудований на принципах гуманізму, діалогічних підхід до педагогічної діяльності і спілкування, що визначає професійну культуру педагога, має на меті: - створення сприятливого психологічного клімату є ділові і товариські відносини викладача зі своїми колегами і партнерські принципи взаємодії зі студентами, які свідчать про культуру педагогічного спілкування і дають змогу забезпечити послідовність та ефективність виховного впливу, перехід від директивного до демократичного, рівноправного стилю спілкування.

Одне з основних умінь педагога – розповісти про складне явище дохідливо, просто, чітко, послідовно. Культура професійної діяльності викладача вимагає від нього максимального терпіння, наполегливості, послідовності у діях, принциповості, поєднаних із тактовністю і гнучкістю, самодисципліною; педагогу необхідні й особливі морально-психологічні якості: беззаперечна доброта та чуйність, повага до особистості, почуття власної гідності. Саме високий рівень психолого-педагогічного культурного викладача вищої школи допомогає йому у спілкуванні зі студенською аудиторією та є умовою їх ефективної комунікації, співпраці. [6,12-15]

Комунікативний компонент діяльності викладача може бути розкритий через такі показники:

  • вміння встановлювати ділові та особистісні стосунки із студентами, які сприяли б засвоєнню ними навчальної програми;

  • вміння встановлювати доцільну дистанцію між собою й студентами;

  • вміння адаптувати зміст навчального матеріалу відповідно до рівня розвитку та підготовки студентів;

  • здатність викладача стимулювати інтерес студентів до знань, позитивне ставлення до навчального процесу загалом та навчального предмета зокрема;

  • вміння виявляти щиросердність, захоплення та емоційну стриманість у реальних ситуаціях;

  • уміння формувати повагу до себе як до викладача;

  • тактовність як здатність визначати межу допустимого в людських стосунках;

  • уміння створювати педагогічне доцільний емоційний фон навчального процесу (діловий, цілеспрямований, оптимістичний, мажорний, доброзичливий);

  • уміння впливати на поведінку студентів завдяки характеру відносин та авторитету.

Викладач зобов'язаний бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною, не лише духовно багатою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність; педагог має бути водночас комунікабельний особистістю з високою культурою спілкування, вмінням вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії. Одним з обов'язкових умінь, необхідних кожному вчителю, вихователю, а також викладачу незалежно від фаху, В.О.Сухомлинський вважає “мистецтво говорити”. Справжній педагог “повинен досконало володіти виховними засобами мудрого слова”. На думку В.О. Сухомлинського слабкість “багатьох учителів у тому, що слова їх не доходять до тих, кому вони звернені”. [10,15]. Від рівня мовної культури залежить як імідж, так і авторитет викладача. В сучасному світі інформація дуже швидко оновлюється, сама мова розширюється проникненням в неї іншомовних термінів, тому викладач постійно має розширювати свій словниковий запас.
  1   2

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Урок вивчення нового матеріалу. Форма проведення: віртуальна екскурсія....
«Індійська художня культура», візуальний ряд (світлини, репродукції, ілюстрації), твори музичного мистецтва, фрагмент фільму, презентація...

Тема: Загальне уявлення про культуру та її роль в суспільстві
Термін „культура” (від лат cultura) –означає обробка, виховання, освіта. В наш Час він налічує багато тлумачень, загальним для них...

Україна олександрійська районна державна адміністрація кіровоградської...
Василя Сухомлинського у 2014 році та з метою задоволення потреб педагогічних працівників у особистісному та професійному зростанні,...

3. Освітня галузь "Естетична культура" Основна мета освітньої галузі...
Концептуальною ідеєю розроблення змісту освітньої галузі є цілісний художньо-естетичний розвиток особистості на основі взаємодії...

Особливості корекційної роботи з дітьми з особливими потребами
Психологічна корекція спрямований вплив на певні психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку І функціонування...

Міський конкурс «Краща соціально- психологічна розробка щодо формування...
Спланувати шляхи модернізації політики школи з питань превентивної освіти, забезпечити підвищення рівня методичної підготовки вчителів...

Сучасна українська література
Культура та освіченість людини є головними стовпами її успішного життя. Недаремно завжди цінувались у суспільстві ці якості

Донецький медичний ліцей
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...

Візантійська імперія. Утворення Візантійської імперії. Правління...

1. Історичні умови винекнення та джерела формування української культури
В широкому – як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




s.ocvita.com.ua
Головна сторінка