Пошук по сайту

Суспільствознавство  лекції  Курсова робота  Рефераты  

1. Особливості системи управління в США та Японії

1. Особливості системи управління в США та Японії







Зміст
Вступ………………………………………………………………………..2
1. Особливості системи управління в США та Японії…………………...4

2. Принципові відмінності японської та американської моделі управління………………………………………………………………………..20
Висновки…………………………………………………………………..25
Перелік використаної літератури………………………………………...27


Вступ
Будь-яка наука ґрунтується на використанні історичного досвіду. Вивчення уроків історії дозволяє уникнути протиріч і помилок, що зустрічаються на ранніх етапах розвитку науки.

Наука управління щодо цього мало відрізняється від інших наук. Як і будь-яка наука, вона цікавиться минулим, сьогоденням і майбутнім. Аналіз минулого дозволяє краще зрозуміти сьогодення, щоб спрогнозувати майбутній розвиток. Знання історії минулого необхідно з наступних причин:

• завжди цікаво й потрібно;

• дозволяє заповнити нестачу власних думок і збільшити обсяг власних знань;

• дає можливість проаналізувати основні віхи еволюційного розвитку науки й систематизувати їх;

• дозволяє отримувати відповідні уроки з минулого для того, щоб не повторювати помилок у майбутньому.

Знання й осмислення минулого сприяє кращому розумінню сучасного стану науки, а також появі й формуванню нових ідей. Розвиток науки управління свідчить, що нежиттєві концепції гинули, а залишалися тільки найпотрібніші, перевірені практикою й часом.

Об'єктом дослідження є процес управління в організації.

Предмет дослідження – порівняння американської і японської моделі менеджменту.

Метою цієї роботи є вивчення американської і японської моделі менеджменту.

Виходячи з мети, ставляться наступні завдання:

- розгляд систем управління в Японії та США;

- порівняння американської моделі менеджменту з японською.
1 Особливості системи управління в США і Японії
Швидке відновлення економіки після Другої світової війни та пізніше найвищі у світі темпи розвитку викликали величезний інтерес з боку західних учених, що намагалися пояснити «японський феномен». Поряд з дослідженнями, що розглядають фактори економічного росту Японії, з'явилися роботи, присвячені питанням управління японськими фірмами.

В цілому взяли гору дві інтерпретації японської моделі менеджменту. По-перше, ця модель є японською в змісті специфічного японського стилю (біосистеми або її окремих елементів), який не існує більше ніде у світі. По-друге, про «японскість» можна говорити стосовно до методів і практики японського менеджменту, коли подібні поняття зі схожими функціями (цілями) існують і в інших країнах, але в різних формах або, навпаки, однакові за формою, але з неоднаковими функціями. При цьому виявлялося, що характеристики японського менеджменту відомі і в інших країнах, але ставали «унікальними» тільки в специфічнім культурно-інституціональнім середовищі Японії.
Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
У ході зазначених різноманітних занять відбувається швидке й органічне «вживання» молодого фахівця в організм фірми, він переймається духом колективізму, пізнає правила «командної гри», що особливо важливо, тому що основний принцип формування підрозділів у фірмах Японії — це груповий принцип.

Процес прийняття рішень у японських компаніях відрізняють наступні три моменти: вироблення рішень іде по лінії «знизу — нагору», воно засноване на принципі поділу ризику й відповідальності, рішення ухвалюються на основі консенсусу шляхом проведення численних переговорів і консультацій між усіма зацікавленими сторонами. У цьому плані японську модель прийняття рішень можна назвати демократичною (на противагу авторитарним системам компаній у ряді західних країн, де влада концентрується в руках вищого керівництва, а рішення спускаються зверху вниз відповідно до ієрархії). [4]

На принципах поділу відповідальності й досягнення консенсусу заснована робота широко відомих кружків контролю якості, малих груп, груп бездефектного проведення і т.д. Але найбільш яскравим прикладом японської моделі прийняття розв'язків є система ринги.

Ринги — це письмовий документ із пропозиціями по тому або іншому питанню, підготовлений менеджером одного з низових підрозділів, що й направляється по ланцюжку знизу нагору для одержання схвалення відповідальних осіб на кожному рівні управлінської ієрархії. Перш ніж він складається, ініціатор пропозиції проводить численні неформальні консультації з усіма зацікавленим особами, що одержали назву нємавасі (буквально — пересаджування корінь). При цьому для успішного проходження ринги набагато більше значення має характер відносин менеджера, що підготував його зі своїми колегами, в чому дійсна цінність самої пропозиції.

Вироблення рішень на основі консенсусу має своїм неминучим наслідком розпилення відповідальності за результати ухвалених рішень. Зрозуміло, що у випадку позитивних результатів того або іншого рішення це не має настільки важливого значення, як у випадку його провалу. Теоретично відповідальність за невдачу повинен нести ініціатор пропозиції (хоча б за те, що недостатньо ретельно провів процедуру нємавасі). Але оскільки остаточний варіант рішення — це результат консенсусу, то відповідальність за невдачу розподіляється між усіма його учасниками (при цьому притягнення до відповідальності кожної окремої особи ніколи не використовується). [3]

З погляду західних керівників, японська система прийняття рішень і встановлення відповідальності за їхнє виконання є неефективною й нераціональною. Однак, з погляду самих японців, вона, хоча й має деякі недоліки (такі, як орієнтація на ініціативу нижнього прошарку керівників або рядових працівників при відносній пасивності службовців більш високого рангу), має й безсумнівні переваги. Головне — це забезпечення гармонійних відносин між членами колективу, тому що у випадку позитивних результатів вона дозволяє всім долучитися до плодів успіху, а у випадку негативних — нікому не дає «втратити особистість».

Однією з основних складових будь-якої системи управління є те, що головну роль у цій системі відіграє менеджер, і зокрема вища ланка управлінського корпусу (керівники підприємств, президенти компаній і корпорацій, віце-президенти і т.д.). На сучасному етапі вищі керуючі японських підприємств являють собою особливу, що має свої характерні риси соціальну групу японського суспільства. Найважливішою характеристикою цієї соціальної верстви є елітарність, яка зберігається завдяки переважному добору кандидатів на пости вищого управління з осіб, що належать до заможних верств, що й мають можливість отримати престижну освіту. Однак останнім часом відзначена тенденція просування на управлінські посади найбільш здібних працівників, і відступ від твердого принципу відбору на основі оцінки престижності закінченого вищого навчального закладу, що може привести до розширення соціальної бази вищого управлінського корпусу. [1]

  • Вырезано.

  • Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.



Одним з ключових факторів успіху американського лідерства була висока культура управління часом. Це культура як частина американської управлінської культури формувалася в період після Другої світової війни. Для розуміння позиціонування рядового американця, спробуємо представити, з чого полягає формула успіху й втілення американської мрії? Американці уявляють своє життя, як найцікавіший бізнес у світі. Це можна порівняти з портфельним інвестором, якому однаково, куди інвестувати кошти, аби тільки досягнути оптимального співвідношення ризику й прибутковості. Щоранку в них на рахунку з'являється 86400 доларів США і якщо ними грамотно не розпорядитися, то до кінця дня ця сума списується. Тому у відповідності зі своїми бюджетними можливостями щодня має вирішуватись інвестиційно-споживче завдання. Можна забити цвях і одержати оплату цього цвяха. Можна зробити що-небудь творче, як наприклад написати кілька сторінок роману та у майбутньому одержувати кількаразові гонорари за авторські права. А на наступний ранок з'являється така ж сума. Це сума еквівалент кількості часу в секундах у добі. Діловий американець навіть процес харчування поєднує з бізнесом. Приходячи на діловий сніданок раннім ранком, американець уже думками на роботі, і якщо на ньому укладається угода, те це служить підвищеним тонусом і щиросердечним підйомом на весь день. Американцям неодноразово за день доводиться відігравати роль або потенційних, або реальних, постачальників і клієнтів. Вони підсвідомо оцінюють винахідливість пропозиції товарів, робіт, послуг. При цьому, подумки міняючись місцями з постачальником послуг. Іноді, коли при цій підміні виникають нові погляди, ідеї, рішення, відбувається трансформація їх у вже існуючий бізнес або відкриття нового бізнесу.

Ще однією важливою рисою американського керівника є компетентність.

Вона представляється в п'яти аспектах: стратегічному, соціальному, функціональному, управлінському, професійному.

Кожний аспект включає певні фактори:

  1. Стратегічна компетентність:

- глобальне мислення;

- системне мислення;

- здатність бачення;

- здатність вирішувати проблему;

- безпека відносин.

  1. Соціальна компетентність:

- здатність працювати в міжнародній команді;

- здатність мотивувати й переконувати;

- здатність до навчання та нововведень;

- особиста чарівність;

- здатність до розв'язання конфліктів.

  1. Функціональна компетентність:

- уміння ухвалювати рішення;

- ініціатива;

- уміння, пов'язані з роботою;

- гнучкість у роботі;

- витривалість у роботі.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

2. Принципові відмінності японської й американської моделі управління
Вивчення американської моделі менеджменту становить вагомий інтерес. Саме в США вперше сформувалася наука й практика менеджменту.

Американський менеджмент увібрав у себе основи класичної школи, засновником якої є Анрі Файоль. Американці Лютер Гюлик і Ліндал Урвік зробили багато для популяризації основних положень класичної школи. Класична школа вплинула на формування всіх інших напрямків в американській теорії управління.

Перехід від екстенсивних до інтенсивних методів господарювання в 20- 30-і рр. зажадав пошуку нових форм управління. Поступово склалося розуміння того, що для виживання проведення необхідно змінити відношення до положення робітника на підприємстві, виробити нові методи мотивації й співробітництва між робітниками й підприємцями.

Сучасний американський менеджмент у такому вигляді, який зложився в цей час, базується на трьох історичних передумовах:

1. Наявність ринку.

2. Індустріальний спосіб організації проведення.

3. Корпорація як основна форма підприємництва.

Американський економіст Роберт Хейлбронер указав на три основні історично сформовані підходи до розподілу ресурсів суспільства. Це – традиції, накази й ринок. Традиційний підхід має на увазі розподіл економічних ресурсів суспільства за допомогою сформованих традицій, від одного покоління до іншого. Командний підхід має на увазі розподіл ресурсів через накази. Ринковий підхід передбачає розподіл ресурсів за допомогою ринку, без якого-небудь втручання суспільства. Цей підхід є найбільш ефективним.

Сучасна американська модель менеджменту орієнтована на таку організаційно-правову форму приватного підприємництва, як корпорація (акціонерне товариство), що виникла ще на початку 21 століття.

Американські корпорації широко використовують у своїй діяльності стратегічне управління. Це поняття було введено в побут на стику 60- 70-х рр., а в 80-і рр. охопило практично всі американські корпорації.

Основою стратегічного управління є системний і ситуаційний аналіз зовнішньої (макрооточення й конкуренти) і внутрішньої (наукові дослідження й розробки, кадри і їх потенціал, фінанси, організаційна культура та ін.) середовища.

Найважливішою складовою частиною планової роботи корпорації є стратегічне планування, що виникло в умовах насичення ринку й уповільнення росту ряду корпорацій. Стратегічне планування створює базу для прийняття ефективних управлінських рішень.

Для зниження опору робітників організаційним змінам, що відбуваються в корпораціях, розробляються програми підвищення «якості трудового життя», за допомогою яких працівники корпорації залучаються до розробки стратегії її розвитку, обговоренню питань раціоналізації проведення, розв'язку різноманітних зовнішніх і внутрішніх проблем.

Американські вчені продовжують ставити й розробляти реальні проблеми менеджменту. Американська практика добору керівників робить головний акцент на гарні організаторські здібності, а не на знання фахівця.

Що стосується Японії, то вона за останні два десятиліття зайняла лідируюче становище на світовому ринку. І це притому, що населення Японії становить усього 2% від населення земної кулі.

Однієї з головних причин стрімкого успіху Японії є застосовувана нею модель менеджменту, орієнтована на людський фактор. При цьому японці розглядають не одну людину (особистість), як американці, а групу людей.

Японці вище інших ставлять соціальні потреби (приналежність до соціальної групи, місце працівника в групі, увага й повага навколишніх). Тому й винагорода за працю (стимули) вони сприймають через призму соціальних потреб.

На відміну від працівників інших країн, японці не прагнуть до безумовного виконання правил, інструкцій і обіцянок. З їхнього погляду, поведінка менеджера й прийняття ним рішень цілком залежить від ситуації. Головне в управлінському процесі – це вивчення нюансів обставин, які дозволяють менеджерові прийняти правильне рішення.

До розвитку в Японії капіталістичного способу виробництва їй була властива зрівняльна винагорода за працю. Становлення машинного виробництва зажадало розробки системи мотивації праці з урахуванням сформованного прагнення працівників до зрівнялівки й особистого внеску кожного з них. Вихід був знайдений у розробці системи оплати праці працівників по вислузі років.

Найсильнішим способом мотивації в Японії є «корпоративний дух» фірми. В основі його лежить психологія групи, що ставить інтереси групи вище особистих інтересів окремих працівників.

Центральне місце в оперативнім управлінні японського менеджменту займає управління якістю. У всіх сферах японської економіки в цей час діють групи (кружки) якості, у які крім робітників включаються майстри й інженери. Японська система управління якістю не дає збоїв. Це є результатом її продуманості й простоти.

Однак не всі методи управління, використовувані в Японії, приживаються на американській землі. Не можна переносити одну модель менеджменту в економіку іншої країни без обліку її специфічних умов і, насамперед, психологічних і соціально-культурних факторів.

На закінчення хотілося б підкреслити, що в сучасному японському менеджменті сполучаються традиційні й інноваційні риси, що дозволило японській економіці ввімкнутися в процес світового економічного співробітництва й розвитку.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


Список використаних джерел


  1. Аокі М. Фірма в японській економіці: Інформація, стимулювання й висновок угод у японській економіці. - Спб.: Леніздат. 1995

  2. Імаі М. Кайдзен: Ключ до успіху японських компаній. - М.:Альпіна Бізнес Букс, 2004

  3. Куликів Г.В. Японський менеджмент і теорія міжнародної конкурентоспроможності. - М.: Економіка, 2000

  4. Матрусова Т.Н. Японія: Матеріальне стимулювання у фірмах. - М.: Наука. 1992

  5. Мескона М.Х., Альберта М., Хедоурі Ф. Основи менеджменту: Пер. с англ. - М.: Справа, 2009. - 704 с.

  6. Оучі У. Методи організації проведення (японський і американський підходи). - М.: Економіка, 1984

  7. Сімховіч В. Джерела сучасної японської системи правління/ /Проблеми теорії й практики управління, 2002. № 6. - С. 114-120




поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Реформування системи влади та державного управління в урср: зміст,...
Тимцуник Василь Іванович. Реформування системи влади та державного управління в урср: зміст, особливості, наслідки (1953-1964 рр.):...

Лунячек В. Е. Деякі практичні питання управління освітою в США //...

Урок 4 Національні рухи в Індії та Китаї. Особливості модернізаційних...
Основні поняття: «імперіалізм», «нація», «національний рух», «традиційне суспільство», «свадеші», «свараджі», «доба Мейдзі», «Гоміндан»,...

Підготовлений у рамках Трансатлантичної програми єс-сша підтримки...
Доба” за підтримки Міністерства освіти І науки України, Центру Мершона Державного університету штату Огайо (сша) та Центру громадянської...

Президент Університету «Україна» І Посол Японії розмовляли про «мирний атом»
Надзвичайний І повноважний Посол Японії в Україні Й. В. Тоічі Саката. Під час візиту пан Посол здійснив оглядову екскурсію навчальними...

Зміст
Агентство США з міжнародного розвитку (usaid) у рамках проекту «Посилення контролю за туберкульозом в Україні». Дослідження відображає...

Рекомендовано Міністерством освіти І науки України
Доба” за підтримки Міністерства освіти І науки України, Центру Мершона Державного університету штату Огайо (сша) та Центру громадянської...

Тип видання навчальний посібник
Україні. Системно викладено в ньому основні питання методичної роботи у вищому навчальному закладі, принципи управління ним, особливості...

Урок №2 Тема. Інформаційні системи та інформаційні технології
Таке означення може бути задовільним тільки за найбільш узагальненої й неформальної точки зору І підлягає подальшому уточненню. Інформаційні...

Особливості соціоструктурних взаємодій громадянського суспільства...
У статті проаналізовано особливості взаємодії громадянського суспільства І держави в країнах світу та надано рекомендації, щодо використання...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




s.ocvita.com.ua
Головна сторінка